| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Головна » 2017 » Листопад » 28 » Життя міста Авдіївка в період бойових дій
17:30 Життя міста Авдіївка в період бойових дій |
| Війна. Від цього слова відразу стає не по собі. Це злочин проти усього живого. Нині українцям доводиться відстоювати свою свободу й незалежність. Я не розумію, як у ХХІ ст.. в Україні може таке відбуватися? Як можуть убивати звичайних людей?
Моє місто опинилося в центрі озброєного конфлікту. Ніхто не міг подумати, що таке може статися, що ми побачимо розбиті вибухами будинки, що буде страшно знаходитись на вулиці. Діти нашого міста розрізняють звуки розриву снарядів різного калібру, розбираються у зброї та її видах.
Війна перевернула з ніг на голову життя багатьох українців.
Авдіївка практично щодня фігурує у зведеннях прес – центру АТО і спостерігачів як одна з найгарячіших точок на Донбасі. В місті до війни звикли – і поки на околицях гримить гуркіт пострілів, у житлових районах своїм клином тече «мирне життя».
Моє місто щодня слухає «мелодію війни» та намагається жити у звичному ритмі. Діти граються на майданчиках, бабусі поспішають на ринок. Тільки звуки кулеметних черг та «прильотів» із гранатометів і мінометів нагадують, що війна поруч і будь – якої миті може принести смерть.
Я працюю вчителем в школі № 4 двадцять років і не покидала її навіть під час сильних бойових дій . Школа знаходиться в старій частині міста. Я є класним керівником 8 класу, викладаю біологію, географію і фізику. За кількістю учнів у мене найбільший клас у середній ланці нашої школі та за кількістю багатодітних сімей, які пережили цю війну і нікуди не виїжджали, і продовжують жити і відбудовувати своє помешкання. В моєму класі навчається дівчинка Колєсова Аліна, яка ледь не загинула за своїм письмовим столом вдома, виконуючи домашні завдання. Біля її будинку впала міна, осколки пробили вікно і пролетіли над її головою, Аліна ледь встигла нахилитися. Війна не має жалю ні до дорослих, ні до дітей. Учня нашої школи Сашка Сичевого було поранено кулею снайпера у ногу.
Бої за Авдіївку не припиняються з початку літа 2014 року. Найзапекліші бої за Авдіївку припали на січень – лютий 2015 р. Була жахлива зима 2015 року. Від Різдва майже щодня і щоночі місто обстрілювалося. Люди боялися заснути і не прокинутися, бути вбитими чи згоріти уві сні під час обстрілу. Змучені страхом, змарнілі через безсоння, украй знервовані, ми знаходили в собі сили йти на роботу. І дуже раділи, коли разом з нами до школи приходили і діти, які вибачалися , попереджали, що не змогли підготуватися до уроків, бо всю ніч просиділи у підвалі. Звичайно ж, дуже багато було вивезено дітей з міста.
Повертаючись додому після уроків, ми вчителі проходили блокпост, який є межею між старою та новою Авдіївкою, і постійно потрапляли під обстріли. Не раз життя було на волосинці від смерті, коли зовсім поруч свистіли кулі і розривалися снаряди.
Сум, розпач і радість, що ти й твоя сім´я залишилися живими. Спали в коридорі. Одягнені. Поруч – сумка з документами й необхідними речами. Якби не війна, можливо, все склалося б інакше в багатьох родинах. Не залишилися б сиротами діти.
Безперервні обстріли. Без світла, без тепла і без води не раз залишилося місто.
За роки війни люди настільки звикли до відсутності світла, води, перебоїв з мобільним зв’язком, що прогнозами про ймовірну гуманітарну катастрофу місцеве населення вже не налякати. Люди ладні були терпіти відсутність електрики, навіть ті, хто залишився й без газопостачання і змушений був готувати їжу на вогнищі, аби тільки працював наш завод. Завдяки Авдіївському коксохімічному заводу наше місто залишилось на карті. АКХЗ – це головне промислове підприємство Авдіївки. Від його роботи залежить життя всього міста: світло, опалення, газ і т.д.
Всі розуміють, що в місті, де йде війна, проблем вистачає, але це не привід опускати руки. Радше навпаки – це згуртовує мешканців. Люди, які зазнали жахів війни, навчилися цінувати життя. Багато людей, поїздивши по інших містах, повернулися додому.
Постійний ризик у зоні АТО важко витримати психологічно.
Я завжди вчу дітей любити свою державу, шанувати свій народ.
Та я вірю, що невдовзі ця лукава і підступна війна закінчиться. І нам, патріотам своєї держави, не можна проґавити шанс – треба відновлювати нову справжню Україну.
|
|
Переглядів: 222 |
Додав: admin
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
| Календар |
|---|
| « Листопад 2017 » |
| Пн |
Вт |
Ср |
Чт |
Пт |
Сб |
Нд |
| | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | | 27 | 28 | 29 | 30 | |
|